Науково-теоретичні основи монеторінгу

 

Компетентність учителя-словесника (за В.І. Шуляр, О.М. Семеног) визначаємо як особистісну якість суб’єкта, ступінь сформованості знань, умінь, філологічних і педагогічних здібностей, необхідних для якісного, кваліфікованого проведення проектно-конструкторської (планувальної), аналітико-прогностичної, процесуальної діяльності на технологічному (інноваційному) рівні, забезпечення ціннісно-зорієнтованого простору як для власного сталого саморозвитку і самовдосконалення, так і учня з проекцією на одержання гарантованих досягнень наперед заданого кінцевого спільного результату.

 

Бути компетентним – значить уміти мобілізувати в певній ситуації знання і досвід, забезпечувати систему компетенцій, інтегрувати і вирішувати різні навчально-виховні і педагогічні завдання.

 

Одним із таких умінь є компетентність у здійсненні моніторингових досліджень якості освіти. Якість освіти стає сьогодні головним аргументом людського розвитку в забезпеченні такого рівня життєвої та професійної компетентності людини, який би задовольняв її прагнення до самовдосконалення і саморозвитку і, як наслідок, потреби суспільства в освічених і висококультурних громадянах.

 

Одним з основних завдань у вивченні будь-якого шкільного предмету, яке має не тільки педагогічний чи науковий контекст, а й соціальний, політичний, управлінський аспекти - це забезпечення високоякісної освіти на всіх етапах та рівнях.

 

Шлях до вирішення цього завдання – це отримання вичерпного знання про стан викладання предмету, тобто отримання інформації: повної, об'єктивної, релевантної, адекватної, точної. Інформації, яка дозволить на основі оцінювання приймати ефективні управлінські рішення. Моніторингові дослідження саме й надають можливість для отримання знань про стан освіти.

 

«Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту. На забезпечення якості освіти спрямовуються матеріальні, фінансові, кадрові та наукові ресурси суспільства і держави», – наголошується в «Національній доктрині розвитку освіти» (2002 р.).

 

Якість освіти стала категорією, що визначає сучасну державну політику більшості держав світу, які розглядають її як необхідну умову якості життя та якості людини.

 

Якість освіти вивчає квалітологія– триєдина наука, що об’єднує теорію якості, теорію оцінювання якості (кваліметрію) і теорію управління якістю.

 

Якість загальної середньої освіти (ЗСО) – певна збалансована відповідність загальної середньої освіти численним потребам, цілям, умовам, затвердженим освітнім нормам і стандартам, які встановлюють для виявлення причин порушення цієї відповідності та управління процесом поліпшування встановленої якості.

 

Якість ЗСО розглядають як єдність таких компонентів:

 

-якість навчального процесу як результату педагогічної діяльності;

 

-якість освітніх програм, навчальної літератури, підручників та посібників;

 

-якість професійної підготовки і кваліфікації педагогічних кадрів;

 

-якість ресурсного забезпечування та навчального середовища, у якому відбувається освітній процес (правового, фінансового, кадрового, науково-методичного, матеріально-технічного);

 

-якість особистісних рис і здібностей учнів;

 

-якість державно-громадського управління системою загальної середньої освіти;

 

-результативність та розгалуженість інституту зовнішнього оцінювання якості загальної середньої освіти (національної системи моніторингу);

 

-якість проведення, інтерпретації результатів моніторингових досліджень у системі загальної середньої освіти;

 

-якість та ефективність державного управління загальною середньою освітою.

 

 

 

Етапи становлення моніторингу освіти

 

В історичному аспекті Т.Лукіна виділяє такі етапи.

 

І етап. 30-50 рр. ХХ століття. Американська Асоціація педагогічної освіти за допомогою моніторингу дослідила рівень підготовки випускників 30 шкіл, їх ефективні риси (суспільна позиція та критичне мислення).

 

ІІ етап. 60-70-і рр. ХХ ст. Міжнародна асоціація з шкільної успішності започаткувала міжнародні порівняльні моніторингові дослідження у сфері освіти.

 

ІІІ етап. 80-90 рр. ХХ ст. Актуальними стають проблеми визначання рентабельності, організації ефективного управління ресурсами, оцінювання продуктивності забезпечування освітніх систем. Якість освіти стає політичною категорією.

 

ІV етап. Розпочався з 90 рр. ХХ ст. і ознаменувався спрямованістю на політичну підтримку та наукову обґрунтованість досліджень.

 

Термін моніторинг пов’язаний з такими джерелами: monitor (від латинської) – попереджуючий, monitoring (від англійської) – контроль.
Узагальнюючи наукові інтерпретації поняття «освітній моніторинг» (Б. Бодряков, Н. Вербицька, Г. Єльнікова, Є. Заїка тощо), можемо зазначити, що його осмислено як форму організації, збору, обробки та розповсюдження інформації про діяльність освітньої системи, яка забезпечує безперервне відстеження за її станом і прогнозування розвитку.

 

Вітчизняні науковці розуміють моніторинг як це комплекс процедур спостереження, поточного оцінювання перетворень в освітній системі, а також спрямування цих перетворень на досягнення визначених параметрів розвитку досліджуваного об’єкта.
Моніторинг належить як до наукової, так і до практичної сфери діяльності. Він може розглядатися і як засіб дослідження реальності, і як засіб, який забезпечує управління своєчасною та якісною інформацією.

 

Найбільш поширене визначення цього поняття це "постійне спостереження за будь-яким процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату або первісним припущенням – спостереження, оцінювання й прогнозування стану довкілля у зв'язку з діяльністю людини" (словник іншомовних слів Л. Крисіної).
Отже, моніторинг за сутністю – це інформаційна система, за процесом – створення умов для прийняття управлінського рішення, за результативністю – технологія оцінювання поточного стану об'єкта управління, його регулювання та прогнозування подальшогорозвитку.

 

 

 

Різновиди  моніторингу
У залежностівідобсягу та масштабностіпроведеннямоніторингурозподіляють на рівні:
• Національний (державниймоніторинг) – відстеженнярозвиткуосвіти в Україні;
• Регіональний (проведеннямоніторингу на територіїобласті, міста, району);
• Локальний (відбуваєтьсяу межах закладу освіти).

 

 

 

На локальному рівнівиокремлюємотакійогосубрівні:
• адміністративний (директорський);
• педагогічний (дослідженняпрофесійноїкомпетентностівчителя, рівеньуправлінняучнівськимколективом);
• психологічний (психологічнийкліматпедагогічного та учнівськогоколективу, адаптаціяпершокласників до школи, перехідучнівмолодшої ланки в середню, професійнаорієнтаціяучнівстаршоїшколи);
• учнівський (навчальнадіяльністьзішкільного предмету, рівеньвихованості, самооцінка, емоційнеставлення до навчання, рейтинг навчальнихпредметів, соціометричний статус учня в учнівськомуколективі);
• комплексний (включаєосновнікомпонентидіяльності закладу освіти і спрямований на виявленняякостіосвіти).

 

У науковійлітературі описано різновидимоніторингу за різнимиознаками. Найбільшпоширеними є різновидимоніторингу за:
1. масштабом мети освіти (стратегічний, тактичний, оперативний);
2. етапаминавчання (вхідний, проміжний, підсумковий);
3. часовою залежністю (поточний, попереджувальний, ретроспективний);
4. частотою процедур (разовий, періодичний, систематичний);
5. охопленнямоб’єктіввідстеження (локальний, вибірковий, суцільний);
6. організаційними формами (індивідуальний, фронтальний, груповий);
7. формами об’єктно-суб’єктнихвідношень (зовнішній, самоаналіз, взаємоконтроль).

 

 

 

Функції моніторингу
Моніторинг як специфічний вид контролю спрямований на реалізацію таких функцій:
• аналітична – аналізосвітньогопроцесу на всіхрівняхйогоструктурноїорганізації, виявлення причинно-наслідковихзв’язківміжумовами і результатами;
• діагностична – психолого-педагогічневивченнянавченості, розвиткуучня, а такожрівняпрофесійноїкомпетентностівчителя;
• оцінювальна – якісно-кількіснаоцінкадіяльностіадміністраціїшколи, вчителяучня;
• коригувальна– дидактична корекціянавчально-виховногопроцесу і психолого-педагогічнакорекціяособистоїактивностіучасниківпроцесу на шляху саморозвитку;
• орієнтувальна - спрямуванняпедагогічногоколективу на вирішення мети і завданьшколи, усуненнявиявленихнегативних рис чиявищ;
• інформаційна – інформуванняусіхучасниківпедагогічногопроцесу про позитивнірезультатипроведеногомоніторингу.
Система моніторингубудується з використанняммоделі:

 

Ціль – процес освіти - результат

 

 

 

Результат призначений для корекції процесу освіти.

 

Освітній моніторинг можна віднести як до педагогічної, так і до управлінської категорії. Можна виокремити такі якісні показники управлінської інформації, що можуть бути отримані в ході моніторингу:

 

·об’єктивність — інформація повинна відбивати реальний стан справ (а не думка дослідника чи інших осіб щодо стану справ);

 

·точність — похибки вимірювань повинні бути мінімальними;

 

·повнота — джерела інформації повинні перекривати можливе поле отримання результатів або коректно представляти його (не можна судити про стан справ у школі тільки на основі опитування якоїсь однієї групи учасників освітнього процесу);

 

·достатність — обсяг інформації повинен дати змогу прийняти обґрунтоване рішення (при проведенні моніторингу важливо уникнути ризику отримання як недостатньої, так і надлишкової інформації);

 

·систематизованість(структурованість) — інформація, отримана з різних джерел, повинна бути приведена до спільного знаменника;

 

·оптимальність узагальнення — інформація повинна бути представлена у формі, що відповідає запитам різних груп користувачів інформації;

 

·оперативність — інформація повинна бути своєчасною;

 

·доступність — інформація, на яку орієнтована програма моніторингу, повинна бути реально доступною для отримання, а інформація, що може бути отримана в ході моніторингу, повинна бути представлена у формі, що дозволяє бачити реальні проблеми, які вимагають рішення.

 

 

 

 

За Т.Лукіною завдання моніторингу в освіті можуть бути такими:
• визначати якість навчальних досягнень учнів, рівень їх соціалізації;
• вивчати зв'язок між успішністю учнів і соціальними умовами їх життя, результатами роботи педагогів, рівнем їх соціального захисту, моральними установками, запитами, цінностямитощо;
• оцінювати якість кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного, лабораторногозабезпечення й оснащення навчальних закладів;
• оцінювати величину впливу на навчальний процес державних освітніх стандартів, навчальних програм, організації шкіл і класів, методичного та технічного обладнання та іншихфакторів;
• досліджувати педагогічну практику та успіхи учнів в залежності від соціального статусу та аналізувати політику держав у галузі забезпечення гарантій доступності освіти та поліпшенняїїякості;
• виявляти фактори, які чинять вплив на хід і результати освітніх реформ з метою зменшення негативного їх впливу (або, навіть, і нейтралізації);
• порівнювати результати функціонування закладів освіти, систем освіти з метою визначення найбільш оптимальних шляхів їх розвитку.

 

Перевага моніторингу перед традиційними методами збору інформації полягає в оптимізації діяльності вчителя мови.

 

 

 

Основні завдання моніторингу результативності діяльності вчителя мови:
• виявлення та оцінювання реалізованих педагогічних дій;
• забезпечення зворотної інформації про відповідність фактичних результатів діяльності освітньоїсистемитаїїкінцевихрезультатів;
• виявлення причин і чинників невідповідності плану й фактичних результатів.
• дослідження рівня навчальних досягнень учнів з предмету;

 

• підвищення ефективності управління якістю мовної освіти та підготовки учнів до зовнішнього незалежного оцінювання на основі запровадження моніторингових процедур.

 

• вияв факторів, що впливають на якість навчання.

 

Алгоритм здійснення моніторингу мовної освіти можна представити таким чином:

 

•цілепокладання, мотивація респондентів на досягнення поставлених цілей;

 

•організація діяльності, контроль організації діяльності;

 

•надання інструментарію та збір інформації (маркетинг, моніторинг якості освіти);

 

•корекція й регулювання діяльності;

 

•проблемно-орієнтований аналіз інформації;

 

•прогнозування наступних досліджень;

 

•методичні рекомендації.

 

Серед основних напрямів моніторингових досліджень визначають:
- вимірювання рівня навчальних досягнень учнів з мови та літератури, накопичення банку даних щодо сформованості знань, умінь та навичок для дослідження якості змістовного наповнення державних освітніх стандартів та виявлення причин незасвоєння учнями певних знань і несформованості навичок з предмета;
- оцінювання якості підготовки випускників загальноосвітніх навчальних закладів та випускників початкової й основної школи з мови та літератури;
- вивчення зовнішніх і внутрішніх чинників впливу на результати навчальних досягнень учнів

 

В організації та проведенні моніторингу важливо вирішити такі проблеми:
1. Які показники діяльності є важливими для отримання інформації?
2. Якою має бути періодичність збору інформації? Етапність?
3. Який обрати інструментарій, засоби обробки та інтерпретації результатів?

 

 

 

Об’єкти оцінювання якості навчально-виховного процесу

 

1.Мотивоване управління навчальною діяльністю учнів.

 

2.Самостійна діяльність учнів на уроці.

 

3.Система завдань для навчальних досягнень учнів.

 

4.Методи навчання, які використовує вчитель на уроці мови талітератури.

 

5.Форми контролю, які застосовує вчитель на уроці.

 

6.Навчально-методичне забезпечення, яке використовує вчитель на уроці.

 

7.Інноваційна діяльність учителя на уроці.

 

Етапи проведення моніторингу

 

 

 

І. Визначення мети та завданьдослідження, наприклад: підвищення ефективності роботи вчителів мови та літератури на основі запровадження моніторингових процедур; використання технологій, форм роботи та методів навчання, які відповідають віковим особливостям та спрямовані на реалізацію навчальної програми; формування цілеспрямованої діяльності вчителя, що забезпечує її високу результативність тощо.

 

 

 

ІІ. Визначення об’єкта дослідження, наприклад, діяльності вчителя на уроці.

 

 

 

ІІІ. Визначення критеріїв діяльності вчителя

 

Орієнтовні критерії:

 

-рівень володіння змістом навчальної програми;

 

-знання вимог до загальноосвітньої підготовки учнів відповідного класу та ступінь їх реалізації;

 

-уміння визначати ціннісні характеристики кожного розділу програми та ступінь їх реалізації;

 

-уміння визначати прогнозований результат кожного уроку;

 

-оптимальність вибору типу уроку, форм роботи та методів навчання відповідно до змісту навчального матеріалу;

 

-вибір технології проведення уроку відповідно до вікових особливостей учнів;

 

-рівень організації вчителем діяльності учня на уроці;

 

-рівень мотивованого управління навчальною діяльністю учнів.

 

 

 

ІV. Розробка інструментарію, як-от: анкет для вчителів; анкет для учнів; кваліметричних моделей діяльності вчителя; кваліметричних моделей оцінки якості навчально-виховного процесу; кваліметричних моделей оцінки якості викладання базових дисциплін; технологічних карт оцінювання уроку тощо.

 

 

 

V. Обробка даних, їх інтерпретація та аналіз.

 

 

 

VІ. Коригування роботи вчителя відповідно до отриманих рекомендацій.

 

Система показників, які використовуються при розробці інструментарію повинна бути:

 

- обмеженою за кількістю показників;

 

- самодостатньою, тобто система має містити такий набір індикаторів, який буде достатнім для того, щоб здійснювати різнобічний аналіз та приймати відповідні управлінські рішення;

 

- повною, тобто охоплювати різні аспекти та складові досліджуваного питання;

 

- адекватною основним цілям і завданням, які постають перед конкретним етапом дослідження освітньої сфери;

 

- динамічною, тобто час від часу систему індикаторів потрібно переглядати й уточнювати відповідно до пріоритетних напрямів реформування освітньої сфери;

 

- легкою в обчисленнях та вимірюваннях.